“Вовк з Уолл-Стріт”: книга vs. фільм
Євгеній Шатілов
Певно, ви занудьгували без нашої рубрики #у_книзі_все_було_інакше (де ми дивимось фільм, а потім порівнюємо з першоджерелом — книгою, що заснована на реальних подіях)? Увесь цей час ми працювали над новим випуском, “героєм” якого став один з найуспішніших і найвідвертіших фільмів “десятих” — “Вовк з Уолл-Стріт” (реж.Мартін Скорсезе, 2013). Стрічку зняли на основі однойменної автобіографічної книги, яку написав сам головний герой тих подій — Джордан Белфорт. Скорсезе і блискучій команді акторів (Лео ді Капріо, Джона Хілл, Метью МакКонахі і це так, на вскидку) вдалося створити шедевр. Проте якщо порівняти фільм з книгою, то виявиться, що між ними чимало розбіжностей. Чому так — про це далі!
Сюжет у п’яти реченнях (СПОЙЛЕРИ!).
Джордан Белфорт — молодий брокер-стажер одного з банків на Уолл-Стріт. Він отримав омріяну посаду, проте невдовзі криза спричиняє банкрутство його інвестиційної установи. Він змушений торгувати “сміттєвими акціями” маленьких компаній і тоді розуміє, що їх можна “впарювати” не тільки “жлобам”, але і 1% найзаможніших американців. З другом Донні Азофом та ще кількома особами вони засновують компанію “Стреттон-Окмонд”, до якої швидко приходить шалений успіх. Діяльність фірми супроводжується шахрайством та біржевими махінаціями, Белфортом і його друзями цікавиться ФБР, і це відбувається на фоні наркозалежності “Вовка”, яка дедалі посилюється. Через випадковість федерали таки знайшли докази проти героя, заарештували його та змусили піти на співробітництво. Проте в одній з останніх сцен він попереджає друга Донні, що на ньому мікрофон.
6 речей, які ПРИДУМАЛИ у фільмі порівняно з книгою
- Найперше (і це було боляче…) це:
Книга справді починається зі знайомства героя з Марком Ханною, своїм начальником, і той дійсно порадив йому вживати кокаїн та більше дрочити. Вони обідали в ресторані. Але не співали пісню про парад грошей! Один з найяскравіших епізодів стрічки придумали режисер і сценарист. І оживили епізод, не посперечаєшся! До того ж, на цю сцену далі був рефрен, і він теж пов’язаний з подією, яка, насправді, не відбулась. Та про це далі…
- Становлення Вовка. Після короткої самопрезентації Джордана Белфорта, стрічка розповідає про його становлення — період між 1987 та 1993 роками, знайомство героя із головними персонажами, заснування “Стеттона”. Це повністю ламає структуру книги — після короткої передмови з тим самим Марком Ханною із 87-го, там йдеться про події між 1993 та 1998 роками, а про ранні роки подаються короткі флешбеки. Сценаристи вихопили ці епізоди (стосунки з першою дружиною, знайомство з однодумцями, гей-оргія у квартирі Джордана, яку організував економ, “Мальчишник” у Вегасі тощо), додумали і сконструювали значну частину стрічки. Натомість, випустили купу подій з життя героя у вищезгаданий період. Але про це далі.
- Донні бачить майбутню дружину Белфорта, Наомі, і при всіх займається мастурбацією
Ще одна сцена, яка підкреслює атмосферу розпущеності у оточенні Джордана Белфорта. Також, вона абсолютно відповідає темпераменту Денні Поруша, реального прототипа героя Джонни Хілла. Але у книзі про знайомство з Надін (саме так реально звуть другу дружину Джордана) майже не йдеться. Тому цей факт — чистісінька вигадка, яка втім чудово вкладається у загальну атмосферу стрічки.
- Розмова зі спецагентом ФБР Коулменом на яхті.
Самовпевнений Джордан Белфорт запрошує спецагента Коулмена та його напарника до себе на яхту, намагається вразити атрибутами свого заможного життя, пропонує прихований хабар, а потім спускає на вітер їхню річну зарплатню. Теж дуже яскрава і цікава сцена, однак у книзі агент Коулман постійно присутній як невидима загроза і зустрічаються вони з “Вовком” вже у самому кінці оповідання. Натомість одна з попередніх сцен, де Белфорт обговорює стратегію свого захисту з юристами і фахівцями з безпеки, і ті радять йому не намагатись підкупити агента, справді була. І Джордан дослухався порад — герой Ді Капріо був більш самовпевнений…
- “Вовк” під тиском федералів йде з компанії, а потім залишається.
У якійсь момент, коли почав наростати тиск державних контролюючих органів та федералів, Белфорту пропонують угоду: він визнає дрібні правопорушення і отримує заборону провадити будь яку діяльність на фондовому ринку. Він її приймає і збирає співробітників, щоб оголосити про своє рішення. Але протягом промови “перевзувається”, оголошує про те, що залишається і усі разом співають про парад грошей (ось і рефрен!). У книзі також мав місце такий епізод, і він розвивається точно так само з однією лише різницею: Джордан таки йде зі “Стретону” і в подальшому мало впливає на життя компанії, залишивши її Денні Порушу та іншим своїм посіпакам. Отже, “вовк” у фільмі є більш імпульсивним. У книзі персонаж постає складнішим і цікавішим. Там він, принаймні не робить дурних кроків.
- Арешт і звинувачення Джордана
У стрічці “Вовка” заарештували прямо під час зйомок реклами “Стреттона”. Насправді, як ви вже змогли зрозуміти, Белфорт вже не мав тоді жодного стосунку до фірми. Ба більше — вона давно вже припинила існування! Скорсезе і компанія взяли малопов’язані між собою епізоди та з них зібрали зовсім нову історію падіння “Вовка з Уолл-Стріт”. Ключовим у ній став швейцарський банкір Жан-Жак Сорель, який відмивав гроші для Джордана — після його арешту слід привів до махінацій “Стреттона”. Арешт — реальна подія, але він зовсім не зашкодив ні Белфорту, ні компанії. А велику роль у керуванні фінансами “Вовка” в Європі грав Роланд Френкс — його автор книги називав “Директором Підробок”, і він займав суттєву роль у автобіографії (натомість у фільмі став одним з кількох десятків персонажів, що зовсім випали з сюжету). Коли Белфорта заарештовують і він зустрічається з Коулменом, останній каже йому: “Ви були сильним супротивником. Ми стукали у купу дверей, і ніхто не хотів вас закласти!”.
5 речей з книги, які випустили у стрічці
- Купа важливих для сюжету персонажів
Стрічка дуже спростила оповідання, звівши його до головної лінії дружби (Джордан-Донні) та основного протистояння (Белфорт-Коулмен). Натомість в автобіографії ми бачимо десятки важливих і цікавих персонажів — дехто з них зовсім не фігурує у фільмі, а на інших не закцентована увага. Ми вже згадували про Роланда Френкса. Значно менше уваги, ніж вона на це заслуговувала, отримала дружина “вовка” Наомі (Надін) — у реальності вона була персонажем, якому у автобіографії приділено дуже багато уваги. Стів Меден, дизайнер жіночого взуття, з’являється у стрічці лише раз, хоча він грав величезну роль у ділових оборудках Белфорта та у пізнішому його падінні (наприкінці, “Вовк” навіть працював у компанії “Стів Меден Шуз”). Випала з сюжета асистентка Джордана Дженнет, яку він сам називав “членом родини”. Таких прикладів десятки. На відміну від попередніх наших оглядів, тут бачимо, що команда Скорсезе суттєво переінакшила першоджерело.
- Єврейськість Белфорта
Етнічний контекст зовсім випав зі стрічки, натомість у книзі він грав величезну роль. Єврейство — ідентичність, за яку Белфорт дуже сильно тримався. Шукати банкіра для відмивання коштів він летить у Женеву, а не в Цюрих, бо з “тамтешніми фріцами не хоче мати нічого спільного”, екскурс в історію банківської справи Швейцарії від Сореля зачіпає його, бо зміна концепції рахунків відбулась через події Голокосту, пологи в його дружини приймали в єврейській лікарні Лонг-Айленду тощо. Джордан постійно протиставляє себе “васпам” (WASP — White Anglo-Saxon Protestant, збірний образ привілейованого стану у США ХХ ст.), називає їх тупими і обмеженими та звинувачує свого друга Денні, що той хоче виглядати як вони.
- Образ “Вовка”: внутрішній конфлікт, діти, параноя
Ми вже згадували, що образ Белфорта у автобіографії є значно складнішим, ніж у кіно. Книга (і про це він говорить у передмові) має розповісти про ціну, яку він платив за те, щоб опинитись у топі. Він постійно рефлексує, пригадує свої помилки, невисоко оцінює свою моральність. Герой Лео ді Капріо, натомість, впевнений, що йде вірною дорогою, нічого не боїться і, здається, не має моральних дилем. У книзі Белфорт — параноїк: він роздивляється машини навколо, шукаючи там агента з камерою, постійно уявляє, що за ним можуть слідкувати, кілька раз на день перевіряє приміщення на “жучки”, перед тим, як зняти слухавку таксофона, розмірковує, чи зможуть його відстежити. Він постійно коливається між прагненням спокійно і щасливо жити з дружиною та дітьми (фільм випустив момент народження сина Джордана), та можливістю більше заробити і, як наслідок, перебувати у токсичному оточенні, що лише поглиблює його залежність.
- “Вірні друзі” у стрічці — не зовсім друзі
Стосовно до своїх однодумців Белфорт любить вживати епітет “віддані”. “Вовк” зізнається, що “Стреттон” — своєрідна секта з культом обожнювання лідера. За вірність він дає посіпакам багато грошей, але не високо їх оцінює, іноді відверто зневажає. Він постійно змушений боротись з міжусобицями у фірмі, з кимось ледь не відкрито ворогує. До кінця оповідання майже ніхто не залишається у близькому оточенні Белфорта — він зізнається, що їх об’єднували тільки робота і наркотики, а не спільне світобачення.
- Історія залежності “Вовка”
На самому початку свого шляху, під час того самого обіду з Марком Ханною, є один цікавий епізод: Джордан відмовляється пити мартіні і замовляє колу. У 1993 році він вже активно приймає кокаїн та знаходиться у залежності від квалюда — знеболювальних з ефектом кайфу та звикання. Але приймати він їх починає не просто так — на одній з тусовок “Стреттона” він пошкодив спину і кілька років жив з майже нестерпним болем у лівій нозі. Це дало старт його залежності й у багато чому визначало його життя. У книзі Белфорт постійно консультується з лікарями, йому роблять операції, але стає тільки гірше. У підсумку, він двічі ледь не покінчив життя самогубством, про що теж у стрічці не йдеться (бо підважує “непогрішимий образ”, втілений Ді Капріо). Історія реабілітації також була випущена — Джордан спілкується з Донні і зізнається, що з усього зліз. А цьому передувала довга і складна реабілітація, перебування у психіатричній клініці та десятки груп підтримки…
Ну а загалом?
Якщо жанр фільму визначається, як “чорна комедія”, то книгу я б скоріше назвав “драма з елементами комедії”. Знахідки сценаристів зробили фільм більш атмосферним і двіжовим, але спотворили сенс та ідею автобіографії Джордана Белфорта. Це, мабуть, той випадок, коли книгу і стрічку потрібно сприймати по-різному та ознайомитись і з тим, і з тим. Я, зрештою, люблю фільм “Вовк з Уолл-Стріт”, але і книга припала мені до смаку — хоч у ній водночас та сама історія, але воднораз зовсім інша!
Наші сторінки в мережі:
