Костянтин Солодухін: “Розробити шрифт, яким ми користуємось у розкладці — це майже так само складно, як ракетобудування”
Сьогодні дедалі більшої ваги набуває не тільки те, ЩО ми пишемо, а і те, ЯК ми це робимо. Різниця між вуличним банером, що привернув нашу увагу і тим, що був визнаний відверто невдалим, часто полягає у використаному там шрифті. Сьогодні ми вільно обираємо його у розкладці, не здогадуючись, що за цим звичним атрибутом нашого побуту стоять п’ять столітть еволюції, купа видатних імен і важливих інновацій. Про друковані шрифти від Гутенберга і до початку ХХІ століття, процес їхньої розробки та трансформацій, а ще якою має бути сучасна українська друкована абетка ми поспілкувались з істориком, дизайнером креативної агенції “GRADA” Костянтином Солодухіним.
-Костянтине, почнемо от з чого: шрифти почали мати значення, коли з’явилось книгодрукування чи раніше?
-Ну почнемо з того, що говорячи про них у сучасному вигляді (з якими працюють дизайнери і шрифтарі), то головний поштовх до їхньої появи дало саме книгодрукування. Але певна сталість літер була присутня і раніше. Наприклад, в грецькі, римські часи половина “латиниці”, якою ми зараз користуємось — це римське капітальне письмо. Ми його бачимо на тріумфальних арках, розписах римських храмів. Там вже були усталені форми літер, які мали певну стилістику, свій дизайн. Але шрифтами у тому вигляді, в якому ми їх використовуємо зараз, завдячуємо книгодрукуванню.
-Гутенбергу або його колегам-першодрукарям доводилось обирати серед кількох варіантів шрифтів з чим працювати, як нам сьогодні у вордівський розкладці?
-Не було ніяких шрифтів, які можна було використовувати. Шрифти були рукописні. Гутенберг перед тим, як почати друкувати Біблії, сам розробив у своїй майстерні 4 шрифти. Він намагався наслідувати те, як писали скриптори, розробив кілька видів літер з різною товщиною ліній, щоб передати письмо на папері чи пергамені. Тому жодної розкладки в нього не було… Ну може це і добре, бо обрав би ще Arial, як наші дизайнери!
Гутенберг використовував техніку, яка існує й досі — високого друку. Була спеціально площадка, на якій існує набор літер, на неї наносилась фарба і робився відтиск на папері. Проблема була в тому, що шрифти Гутенберга були готичні — з дуже товстими лініями, читати їх було непросто. З поширенням книг, долученням більшого числа європейців до читання виникла потреба шрифтів, які легко зрозуміти і просто друкувати.
-Готика, яка використовується зараз, має стосунок до гутенбергівської?
-Зв’язок є, але відбулась суттєва еволюція. В Гутенберга вона грубіша, автентичніша. Потрібно розуміти, що на еволюцію шрифтів накладались технічні можливості. Процес друку ще був недосконалий, не вгадав із кількістю фарби на формі — отримав брак. Першопочатково, рукописні книжки виглядали охайніше і естетичніше за надруковані — писар міг контролювати усі свої процеси, в нього могли вийти чіткіші і якісніші шрифти. Попри те, що Біблія Гутенберга зроблена якісно навіть за сучасними мірками, добре зверстана, але в цілому друк тоді технічно ще не був досконалий. Ще один процес, про який не варто забувати — у XV-XVI ст. значно поширюється листування, тому потрібен був стиль письма швидший за прописні літери. Так виникають скорописи — щодо України тут відомий так званий “козацький скоропис”…
-Тобто такий, яким ми з варіаціями користуємось зараз…
-Ми вже маємо поділіти шрифти на 2 частини. Перша — це типографські, “наборні” шрифти, і друга — рукописні, від вишуканої каліграфії до того, що лікар написав вам у медичну картку….
-Гутенберг ще намагався наслідувати те, як писали, але згодом скоропис і шрифти, якими друкують, пішли різними шляхами?
-Так, остаточно це відбулось на початку ХХ ст. Популярну тоді Antiqua почали заміщувати наборні шрифти, які в основи своїй мають геометричні форми, а не вигляд літер на письмі.
-А за чотири століття від Гутенберга не сталось нічого значного в історії шрифтів?
-Ні, це не так. Варто розуміти, що еволюція шрифтарства — тривалий і повільний процес. Як і архітектура змінювалась від готики до бароко, і шрифти змінювались так само. Візьмемо “антикву”… Один з найуніверсальніших — Times New Roman — шрифт з засічками. Хто ним користався і читав надруковані на ньому тексти, помітив, що зверху і знизу є лінії. Вони роблять його дуже зручним для сприйняття, задають певний напрямок, курс.
-Саме тому мабуть Times New Roman у нас дуже розповсюджений для наукових публікацій.
-Після Гутенберга були 3 найважливіші особистості, які сприяли розвитку “Антикви”: майстри Гарамон, Баскервіль та Бодоні. Кожне з цих імен — фактично один або декілька актуальних шрифтів. Вони мали свої друкарні і розробляли нові дизайни цілеспрямовано. Шрифт Гарамона можна і сьогодні скачати в мережі, але загалом він розробив їх близько 20 або навіть 40. Фахівці іноді дискутують — у книгах, що давно надруковані, шрифт Гарамона чи ні?
-Тобто, за шрифтом ми можемо встановити майстра або типографію?
-Так, так! Якість та стилістика друку, і, найголовніше, це візуальний характер шрифтів. “Антикви” здаються схожими між собою, але професійний шрифтар виявляє ці нюанси дуже швидко.
Після ренесансної “антикви” наступає період так званої “перехідної антикви”, до неї відноситься і Times New Roman (звісно, зараз використовується осучаснена версія цього шрифту). Майстер Баскервіль, творчість якого символізує цей перехідний період, розробив багато відомих шрифтів. Далі черга “нової антикви” Бодоні. Знову порівняємо з Гутенбергом — його літери були масивними і товстими. У Гарамона вони значно тонші. Перехідна “антиква” має і масивні і тонкі елементи. Візьмемо “А” — дві “балки” бічні наведені жирним, а рисочка, що їх об’єднує — тонка. Її легше зчитувати за рахунок певного візуального контрасту. Фішка Бодоні в тому, що він довів цей контраст до абсолюту —з’єднуючи дуже товсті бічні лінії і тонкі.
Зараз шрифти Бодоні — ознака вишуканості. Наприклад, основне лого журналу VOGUE набране цією новою антиквою, що дає ефект стилю.
-Щось з “антикви”, крім Times New Roman активно використовується зараз, щось відоме, з розкладки у Word?
-На пострадянському просторі — ні. На заході також популярний шрифт Times New Roman. Ним друкують офіційні документи в США. Це пояснюється тим, що він був шрифтом Microsoft за замовчуванням. Потім його також почав використовувати Macintosh від Apple. Популярні гугловські шрифти, які є у відкритому доступі. Це Sans Serif і Open Sans. Перший це шріфт із засічками, по типу, Times New Roman, а другий це шрифт без засічок, по типу Arial чи Helvetica. Остання, до речі, досі дуже популярна у Європі.
Є класна думка Еміля Рудера, швейцарського шрифтаря, що шрифти, створені тією чи іншою нацією, краще лягають на її мову. Так англійській чудово пасує Баскервіль, французькій — Гарамон, а італійській — Бодоні. Але “антиква” сьогодні не найбільш вживаний шрифт — усе змінила технічна революція на початку ХХ ст.
-Розкажи про це!
-По-перше, це пов’язано з ідеями. Сильно повпливали модерністські течі, той самий “Баухаус”, тенденції до функціональності. Переворот відбувався і в шрифтах — ті, що винайшли тоді, шрифтарі називали “гротесками”. Чому, здавалося б? А іронія в тому, що люди не уявляли шрифти без засічок. Букви здавались відверто огидними, гротескними. Але їхній золотий час прийшовся на 1920–1990, тоді люди зрозуміли, що літери не потребують додаткових прикрас, вони можуть бути функціональними самі по собі. І в той же час відбувається розрив з каліграфічним минулим тексту — не відштовхуються від того, як літера пишеться, які графічні елементи вона в собі несе. З’являється шрифт Futura, де в основі лежить коло. Літери радіальної, округлої форми — “о” являє собою ідеальне коло: воно є частиною літери “а”. Helvetica з’явиться так само. Функціоналізм, структурованість дали можливість цим шрифтам завоювати своє місце.
-Можно сказати, що шрифт з утилітарної штуки перетворився остаточно на вид мистецтва, шрифтарів нічого не обмежувало і фантазія могла пускатись у політ?
-Так, особливо став у нагоді фотодрук. Друк відбувався за допомогою пластини, на яку за допомогою фотографії переносився текст. Фарба наносилась лише на ділянки з літерою і фотографіями. Застосувати могли текст будь якого формату і розміру, не було фіксованих кеглів як раніше. Прикладом є радянські авангардистські плакати, того ж Родченко, які друкували за допомогою фотодруку. Це дозволило їм експериментувати — модерністській стилістиці зовсім не пасували шрифти з “антиквою”. Helvetica завоювала усе, логотипи відомих брендів, взяти хоча б Apple, виконаний нею. Але вона, водночас, дуже спростила текст, зробила його суто функціональним. Це в подальшому матиме свої наслідки.
-У ХХ ст. шрифт став уособленням не тільки національного, але і корпоративного. Коли вони почали грати таку роль?
-Це пов’язано, перш за все, зі збільшенням реклами та ролі медіа в цілому. Люди сприймають інформацію переважно візуально, тому шрифти стають частиною корпоративного стилю у 1960–1970 рр. — вони репрезентують, задають тон і інтонацію, якими говорить компанія. Якщо вона не має шрифту — значить не має голосу.
-Які шрифти припали до вподоби великим компаніям?
-Це буде вже котрий раз, але Helvetica…
-Стривай, але це загальновживаний шрифт. Він присутній на логотипах компаній і нікому не належить?
-Вона залишається дуже популярною у рекламі і комунікаціях. І треба розуміти чому: вона максимально нейтральна, фактично не передає жодних емоцій. Ніяка! І в цьому її цінність — бо інші шрифти несуть певне навантаження. От хоча б Times New Roman — він з’явився ще наприкінці ХІХ ст. як корпоративний шрифт газети Times (існує навіть два паралельні його види) — від нього віє класикою.
-Як сьогодні ситуація зі шрифтами в Україні?
-Це сфера розвивається. Ми сьогодні маємо два потужні джерела, звідки шрифтарство запозичує національні елементи: це козацький скоропис і доробок Георгія Нарбута. Він, без жартів, “Тарас Шевченко від шрифтарства”. У своїй українській абетці (яку він не доробив, але декілька фахівців завершили її нещодавно) він закцентував увагу на українських елементах у літерах. Зараз український шрифт асоціюється з асиметричними засічками. Богдан Гдаль у своїй статті говорив про один з єгипетських шрифтів — за рахунок такого типу засічок його сприймали як український на багатьох форумах!
Потрібно розуміти, що сьогодні ми живемо під великим тиском і домінуванням російського “гражданского шрифта”. Літери Нарбута і ті, що використовувались у козацькому скорописі, трохи інші. Національна ідентичність має пробитись крізь цю реформовану абетку “кирилиці”. Серед західних шрифтарів “латиниця” вважається дуже-дуже класною — якісна, її зручно читати і використовувати. З кирилицею ситуація інша і суть у цій “петровській реформі” — коли він “прорубував вікно в Європу”, він прагнув зробити кирилицю подібною до латиниці. Навіть російські шрифтарі погоджуються, що це було зроблено неграмотно. Кирилиця стала схожою на “паркан”. Якщо ми напишемо слово “шило” ми побачимо лише купу палок. У латиниці такого немає — літери прописні і заголовні там більше відрізняються одна від одної: за рахунок виносних елементів, крапок тощо. У кирилиці (за рідкісним виключенням) вони повністю ідентичні. Проблема “гражданки” й у ритмі тексту. От читаємо ми слово, і доходимо до літери “я”. У “латиниці” є схожа буква “R”, вона повернута вправо, за напрямком читання. “Я” дивиться ліворуч і постійно нас ніби зупиняє. І таких моментів досить багато. Коли ми подивимось абетку Нарбута, там він використовує латиноподібну “н”, що теж трапляється і у козацьких скорописах, але весь цей напрямок був перекреслений петровською “гражданкою”. Є сучасний шрифтар Василь Чебаник — його головна ідея полягає у тому, що Україні потрібен власний шрифт, та абетка, яка буде відображати фонетичне звучання мови. Він, як і Нарбут, спирався на українську писемність києворуської доби, козацький скоропис… Вони прийшли до висновку, що частина літер має писатись по-іншому. І так вони будуть відповідати естетичним і фонетичним вимогам. Нарбут дав старт цим ідеям, а Чебаник розвиває їх у своїх роботах. Його шрифт “Рутенія” складається з літер не зовсім схожих на звичні нам (будь-хто може переконатись) — це досить сміливий крок для шрифтової культури, адже букви змінюються досить довго, але це має сенс. Якщо ми покладемо поруч, припустимо, російський, білоруський і український тексти, то ми майже не відчуємо різниці. А якщо це будуть німецький, англійський і французький тексти, то вона буде досить відчутною! Це може здатись безглуздям, “нащо міняти щось, якщо всі все розуміють”. Але вже сьогодні цим шляхом йдуть болгари. В них, наразі, існує дві паралельні абетки: одна звична російська “кирилиця” і своя власна. Вони не відрізняються на 100%, відсотків на 70 вони схожі, але частина літер має інші елементи та форму написання. Новий шрифт стає більш різноманітним, його зручніше читати, він візуально приємніший.
-І ми чітко можемо бачити, що це саме болгарський шрифт, а не російський… Скажи, а чи стали корпоративні шрифти звичними в українському бізнес-середовищі?
-Українські компанії рідко використовують корпоративні шрифти, але якщо і розробляють, то намагаються робити їх більш уніфікованими, занадто не виділятись. Але от де справді цікаво подивитись на роботу шрифтарів, так це на зразках, що розроблялись для брендування українських міст. Класним є розроблений шрифт для Вінниці, дуже скоро з’явиться (якщо вже не з’явився) у вільному доступі шрифт для Києва. Для Луцька, для Дніпра — це дуже якісні роботи. Класний шрифт створений для додатку “Дія”, того, що для “діджиталізації” (беручи поза дужки сам ресурс і його якість) — що цікаво, він також заснований на історичних зразках української писемності.
-Тобто у нас державні органи і місцева влада частіше виступають стейкголдерами у створенні оригінальних шрифтів, ніж приватні корпорації?
-Більшість корпорацій, які працюють в Україні є міжнародними організаціями, які заходять сюди вже із власними шрифтами. Найчастіше до українських шрифтарів звертаються не за розробкою нового, а за “кирилизацією” того, що вже є. Але сказати, що приватний сектор зовсім виключений, буде не зовсім вірно. Інакше з чим пов’язане зростання кількості шрифтових проектів, розробка багатьох оригінальних шрифтів з року в рік, та збільшення кількості шрифтарів? Дуже популярним є летерінг — текстове оформлення якоїсь інформації, наприклад, програми фестивалю. Тоді її замовляють шрифтарю чи каліграфу, і він надає їм оригінального вигляду. Наборний шрифт, який ми обираємо у вкладці і друкуємо — це дуже кропітка праця. Я трохи перебільшую, але це майже як ракетобудування — потрібно знати купу нюансів, надати йому певного вигляду ритму. Коли ви набираєте велике полотно тексту, воно має утворювати такий собі нейтральний сірий колір. Якщо з’являються білі плями, значить між літерами завеликі відступи, а може бути навпаки — літери занадто притискаються одна до одної, це теж заважає сприйняттю. Не так важко розробити самі форми літер, як якісно і грамотно підігнати їх одна до одної…
-Хто в Україні зараз є “хедлайнерами” шрифтування?
-Два головних, чиї імена на слуху, це Кирило Ткачов, він переселенець з Луганщини, буквально перед початком карантину він відкрив свою Шрифтову литарню AlfaBravo, де з командою займається розробкою шрифтів. До його робіт належить шрифти Луцька і Дніпра та шрифт для бренду UkraineNow. Другий — Дмитро Растворцев. Він, до речі, розробив шрифт до додатку “Дія”. Д. Растворцев був серед тих, хто довів роботу Нарбута до завершення і, у тому числі, завдяки йому ми можемо у вільному доступі скачати шрифт Narbutorium.
-Давай на завершення поговоримо про ті шрифти, які навпаки сварять за їхню неестетичність…
-Боже, бережи Comic Sans! (сміється) Використовувати його — це розписатись у своїй недолугості як дизайнера. Наш простір завоював Arial. Він, насправді, дуже схожий на Нelvetica, але є велика різниця. Arial значно більш розібраний, нестрункий… Насправді, він розроблявся як текст для моніторів (його ми часто зустрічаємо на сайтах). Але його часто використовують у друкованих речах (ті великі вивіски з написом “ОРЕНДА!” чи “ПРОДАМ!”) і там він виглядає дуже неохайно. І секрет його популярності у тому, що він перший у розкладці!
Спілкувався Євгеній Шатілов.
Підписуйтесь на наші сторінки в мережі:
