«Чарівниця Півночі, W.I.T.C.H та «Сабріна»: що спільного між відьомством та фемінізмом?»
Сьогодні усі, кого це цікавить, мабуть, стикалися з труднощами при спробах чітко ідентифікувати чиїсь політичні погляди як праві чи ліві. У ХХ столітті консерватори захищали традиційні цінності, власників бізнесів, підтримували втручання у міжнародні справи, спонсорування військових проектів, в той час як робітничі партії вимагали покращення стану робітників, великих податків для багатих, опротестовували війни і хотіли пом’якшень у тому, як держава втручається у стосунки між людьми — легше розлучатись, легше перетинати кордони тощо. Зараз ці риси все ще актуальні і допомагають зрозуміти, хто перед нами, однак з’явилося більше контроверсійних тем, а якісь здобутки лівих утвердились настільки, що для сучасних консерваторів вони виглядають як щось таке, що існувало завжди, а відтак вони стали чимось традиційним, що варто захищати (право голосу для жінок, максимум 40 годин роботи на тиждень, відпустка по догляду за дитиною тощо). Надто це стосується країни, що має в анамнезі участь у радянському проекті. У нас живуть соціалісти-консерватори, які одночасно можуть бути антикапіталістами та антифеміністами, можуть некритично ставитись до колоніалізму, якщо йдеться про колоніалізм СРСР чи Росії, заперечувати злочини радянської влади тощо, озвучуючи разом із цим пацифістські гасла, захищаючи права жінок на участь у політиці і голосуючи за кандидаток краще, ніж за кандидатів (з чим у класичних консерваторів ХХ століття завжди були проблеми). Це лише верхівка айсберга, тому я покладаюся на ваш особистий досвід життя на пострадянському просторі, аби ми погодились на тому, що застосування традиційного політичного компасу наразі дещо непродуктивно, і всі функціонують у сірій зоні не до кінця визначених пріоритетів, цінностей і фактів. Для феміністичного руху невизначеність та можливість підважити іноді навіть центральні поняття теорії (наприклад, погляди антигендерних феміністичних рухів) є історичною нормою і є рисою феміністичної епістемології, її цінністю, адже дозволяє пріоритизувати судження жінки щодо самої себе поза владою плинного “наукового факту”, наукового факту як історичного конструкту. Консервативні рухи теоретично страждають від невизначеності та розмитості значно більше, адже історично вимагають від своїх теоретиків та вождів конкретних визначень і програм. Але на практиці іноді спостерігаємо, як радикальні праві інструменталізували цю ситуацію, аби створювати різноманітні фейки та підробки, поєднуючи це із стилем грубого політичного памфлету модерної доби. Протягом усього ХХ століття повільно, але впевнено помирав такий спосіб політичної боротьби, коли аргументи однієї політичної сили проти іншої складалися виключно з особистих образ, принизливих прізвиськ та обговорення зовнішності. Помирав, щоб відродитися паралельно із розвитком Інтернету, що стало зовсім очевидно, коли Дональд Трамп переміг на президентських виборах із програмою в дискурсивному сенсі цілком і повністю у стилі ХІХ століття. Таким чином, деякі праві рухи сьогодні визначаються не так через зміст їх політичної боротьби, як через спосіб боротьби — викривлення, обман і поливання брудом. І хоча феміністки реагують на напади та порушення прав жінок, полемізують і викривають фейки, вони не прагнуть відвойовувати подібні “праві” методи роботи собі. Дійсний, не карикатурний образ феміністки склався так, що це переважно жінка, яка дуже спокійно і ввічливо реагує на особисті образи, закликає до конструктивного діалогу і не завжди навіть може дозволити собі відкриту конфронтацію. Залишаючи відкритим питання про те, чи варто феміністкам писати памфлети з матюками, пропоную подумати, які ще сфери чомусь закріпились за консервативними рухами.
Цього року в рамках публічних подій Феміністичної майстерні я готувала науково-популярну лекцію про Жанну Д’арк, де, зокрема, порушила разом зі слухачками проблему присвоєння історичних постатей консервативними рухами і політизації Жанни Д’арк виключно як француженки та монархістки, тоді як вона цілком могла би бути вписана у феміністичний рух теж. Класичною вже історичною працею, яка заходить на терени традиційної культури без рожевих окулярів є книга “Жінка у традиційній українській культурі” історикині Оксани Кісь. Текст, який показує, наскільки терміново українському селу потрібен рух за права жінок. Шокуюче, але перші романтичні націоналізми століття тому пішли так далеко, що аж створювали підробки, хибні документи і видавали їх за правдиві, лище щоб довести, що нація А давніша і достойніша за націю Б. У сфері жіночої історії ніхто ніколи не підробляє документів, бо ніхто не вірить навіть загальновизнаним оригіналам. Думаю, що зараз саме час феміністкам займатися історією, адже факти і дати на їхньому боці, треба лише як слід розізлитися на тих, хто забрав у жінок їхню історію і присвоїв собі.
Але на користь жіночого руху можуть грати не тільки факти. Ще одна сфера, яка точно подобається консерваторам, і страждає на дефіцит феміністичної ревізії — це метафізика. Навіть якщо ви відмовились від метафізики особисто як феміністка чи атеїст/ка, а ваш сусід зверху відмовився від метафізики як консерватор, все одно будуть люди, для яких ця сфера є важливою і несправедливо залишати емансипованих жінок без метафізики лише тому, що історично поняття священного/гріховного використовували проти них в політичній чи юридичній сфері. Знаю, що існують квір-синагоги та толерантна шведська християнська церква зі священницями, і це безумовно вартісні теми, але поговоримо про них іншим разом, бо в цьому тексті мені хочеться писати про “традиційно жіночі” магічні ремесла — відьомство, ворожіння, карти і астрологію.
Якщо спрощено поділити світовий фемінізм на активістський та академічний, то можна говорити про два різні способи інтегрування метафізики у рух. Західний активістський фемінізм дружить із відьомством із самого початку. Так, у ХІХ столітті американська суфражистка Матильда Джослін Гейдж вірогідно вперше озвучила ідею, що полювання на відьом у Середні віки і пізніше, було не боротьбою за християнські цінності проти диявола, але лише певним уречевленням суспільної мізогінії. Адже жінки, звинувачені у відьомстві, нічим особливо не відрізнялись, на думку Гейдж, від своїх сучасниць, яким пощастило більше. Швидше за все, страждали як більш могутні чи в чомусь обізнані жінки, так і маргіналізовані. Гейдж запропонувала експеримент: замість «відьма» в документах інквізиції читати «жінка» і перевірити, чи за такої трансформації документ у чомусь суттєво зміниться. Наразі, очевидно, що цей експеримент і ідея Гейдж були слушними, бо “відьма” — це у часи інквізиції завжди “жінка”, а звинувачення чоловіків у чаклунстві мало того, що були рідкістю, так ще й якісно відрізнялися у характері питань і звинувачень. Варті уваги також ті ідентичності, з якими у так званій західній культурі принято поєднувати “відьомську” нав’язану ідентичність — іноземки, лесбійки, жінки, що “вводять в оману щодо своєї статі” (а під цю категорію підпадають навіть короткі стрижки і штани), старші жінки, темношкірі жінки та ромські жінки. Прикладів цього дуже багато, від Медеї, дружини міфічного Ясона, антипатію до якої мав відчувати кожен порядний давній грек, до екзотизації вуду у голлівудських фільмах і упереджень щодо немолодих жінок, які ми зустрічаємо в Україні щодня. Нейронетиповість чи психічні розлади у жінок теж стигматизували у семантичній парі з практикою магії.
Тому “відьма” — це від самих початків правозахисного руху дуже корисний термін для єднання жінок, його переприсвоєння означає можливість створення групи із чутливістю до різних множинних досвідів. Все стає на свої місця, якщо ми зацікавимося першими прикладами добрих відьом у літературі. Адже хоча послуги знахарок і знавчинь рослинного світу були популярними серед давніх людей завжди, світлий та приязний образ чаклунки входить у мейнстрім одночасно з першими здобутками суфражисток — на початку ХХ століття (наприклад, добра чарівниця Півночі у книзі “Чарівник країни Оз” і перша її екранізація). А менше ніж через сто років дівчата-підлітки уже дивились серіал “Сабріна, юна відьма” і хотіли бути як Сабріна Спелмен, але це сталося не само собою. Тернистий і небезпечний шлях жіночого активізму стоїть за такими змінами, за що хочеться дякувати феміністкам минулого. Наприклад, членкиням стихійної організації W.I.T.C.H. (“відьма”), що розшифровувалось як Жіноча Міжнародна Терористична Змова із Пекла. Вони у знаменитому 1968 році очолили антикапіталістичний протест у Нью Йорку на Волл-стріт, а згодом стали дійсно міжнародним рухом активісток та художниць. Еволюція уявлень про жіночу магію гарантовано вплинула на практики найперших феміністок, правозахисниць та звичайних жінок, але оскільки наукове та дарвіністське мислення ще не було настільки розповсюдженим в той час, важко говорити про перших жінок, що винайшли магію, закляття і ритуали для емансипації, бо на той момент вони ще не встигли її втратити. Одночасно пам’ятаємо, що цей позитивний образ відьми співіснував і співіснує зі стигматизуючою лайкою, і також є частина світу, де все ще полюють на відьом в старому значенні цього поняття (наприклад у Саудівській Аравії, Гані).
Тримаючи все це в умі, розуміємо, що шукати перших феміністок, яким треба було усвідомити патріархальність науки і опротестувати її за допомогою магічного мислення, треба вже у 70–80-х роках ХХ століття. Стереотипний образ “божевільної відьми еко-феміністки”, з яким все ще де-не-де асоціюють взагалі увесь жіночий рух, скоріше за все натхнений зовнішністю, життям та творчістю феміністки Стархок (можна перекласти як “Зоряна Птаха”). Стархок була авторкою книги “Духовний танець”, яка ще досі постійно перевидається у США і приносить хороші доходи видавництву. Її купували і ті, хто хотіли практикувати магію і не цікавились політикою, і ті, хто вважали себе ліворадикалками. Навіть сьогодні розібратись, де у книзі Стархок магічне, а де політичне, є неможливим. З часом у Стархок з’являться послідовниці, які концептуалізують відьомство як низову феміністську метафізику. Але успішно розвивались і паразитуючі на ідеях феміністської магії різноманітні “жіночі магії”, в центрі життя яких знаходився “чоловік-мисливець” і його прихильність.
Пару слів треба сказати про культурний розрив у питаннях відьомства. Дуже легко говорити про феміністичну метафізику в США чи Західній Європі. Під час пандемії ці країни мали сплеск зацікавлення ворожіннями та таро, інтернет-поганство віднайшло друге дихання (перший пік був у кінці 90-х). Це можна легко пояснити: усі сиділи вдома і всі переживали, тривожились і “розвивали” свої ментальні розлади, тому треба було щось, що ефективно підтримає кожну жінку з екрану монітора. Цим “щось” стали ютуб-ворожки. Вони існують і є дуже популярними і в українськомовному чи російськомовному інтернеті, але якщо порівняти з англомовними, то виразно видно різницю у світоглядах. Англомовний магічний фем-ютуб переосмислює жіноче та чоловіче, наголошує на самореалізації жінки та її особистому щасті, в той час як вітчизняний розчаровує нетолеруванням будь яких трансформацій жіночих і чоловічих ролей. Я думаю, що є й такі, що цілком можуть зватися українськими феміністичними ворожками, але їх набагато менше у порівнянні з тими, чия магія настільки ж корисна, наскільки і шкідлива. Тут є куди рости, як то кажуть.
Між дуже привабливим чарівним активістським фемінізмом та елітарним і іноді занудним академічним фемінізмом з його метафізикою поволі розвивається літературний жанр магічного фемінізму, що є буквально перефразуванням назви жанру магічного реалізму. По суті це магічний реалізм + фемінізм. До нього можна віднести деякі класичні твори, написані емансипованими жінками з-поза християнської культури, на думку спадає творчість Карен Луїз Елдріч. Мені не відомі українські переклади її творів, але про неї є ціла україномовна сторінка на Вікіпедії, куди закликаю вас піти після прочитання цього тексту. А приклад магічного фемінізму на телебаченні нам усім відомий — це уже згадана “Сабріна…”, і також серіал “Баффі, переможниця вампірів”. Привертає увагу в цьому контексті екранізація того самого твору Квітки-Основ’яненка під назвою “Відьма” (1990) української режисерки Галини Шигаєвої.
Якщо ж треба порадити книжку, то Феміністична майстерня радить усім, хто читає англійською мовою, познайомитись із романом “The Once and Future Witches” (можна перекласти як “Відьми минулого і майбутнього”) авторки Алікс Гароу. На сторінках цього твору Гароу фантазує, якими могли би бути стосунки з магією у суфражисток і їхніх сучасниць. Серед українських авторок теж є такі, чиї романи теоретично можна було б назвати такими, що написані в жанрі магічного фемінізму, але оскільки мені не відомо, щоб якась із них ідентифікувала себе саме так, я не відчуваю, що маю право нав’язувати їм цю ідентичність.
Варто поговорити тут також про феміністичну метафізику в академічному значенні цього словосполучення. Як феномен вона цілком вписана у світову історію філософії і набула яскравих рис не дуже давно, близько ста років тому. Для феміністської наукової оптики важливий принцип інтерпретації жінкою її досвіду та місця в житті. Становлення філософських феміністичних досліджень пов’язують з якісними методами дослідження. Якісні методи є більш валідними для дослідження індивідуального, прихованого досвіду та механізмів виключення і пригноблення конкретних гендерних груп. У рамках феміністичного підходу кожна жінка — експертка свого власного життя, тобто феміністичний підхід у філософії, наприклад, намагається сформулювати нову парадигму пізнання, розмірковує над співвідношенням об’єкта і суб’єкта пізнання і історично пов’язаний із феміністичною ревізією науки. Феміністична ревізія гуманітарної науки розпочалася у 70-х роках ХХ століття, коли феміністки впровадили критику класичних текстів із фокусом на проявах женоненависництва від визнаних та авторитетних філософів і на тому способі, яким кожен з них доводив, що “нераціональність жінок”, їхні моральні якості є причиною непридатності жінок для участі у громадянському, політичному чи релігійному житті. Першою реакцією феміністок взагалі була категорична відмова від усіх традиційних праць і заклик здійснювати усі дослідження з нуля. Феміністки Лорен Кларк і Лінда Лейндж говорили, що традиційні праці не відповідають сучасним (тобто, для них — феміністичним) стандартам. Коли Феміністична майстерня сьогодні у Львові проводить соціологічні дослідження, чи організовує лекції, пріоритетним підходом є саме феміністська критика та епістемологія. Нас як науковиць цікавить не просто мізогінна складова у класичній метафізиці, коли жінка є лише об’єктом дослідження і ніколи не дослідницею, але і вибірковість аргументів, ігнорування фактів, які яскраво стверджували протилежне: чому західна метафізика, яка довгий час вважалася синонімом високої культури і видатних моральних якостей, виявилася відповідальною за насилля, приховане ілюзією суспільного блага?
Канцер Олександра, авторка та менеджерка у ГО “Феміністична майстерня”
Наші сторінки в мережі:
