«AM»: як альбом допомагає зрозуміти минуле десятиліття
Tania Osadchuk special for Legio Historica
Незважаючи на те, що 2010-ті залишилися позаду, зараз вони тільки починають входити в фазу ретроспективи. Якщо 2018–2019 роки в культурному сенсі не надто відмінні від 2020 року, то 2011–2013 рр. все ж різняться (хоч і не дуже відчутно). Проте нині ми вже можемо спробувати порефлексувати і проаналізувати певні тенденції цього десятиліття.
Arctic Monkeys випустили свій перший альбом у 2006 році (який був дуже успішним з комерційної точки зору у Великій Британії), а станом на початок 2013 р. у них в дискографії вже було чотири платівки. Однак 9 вересня 2013 р. виходить п’ятий альбом «AM», який став не лише своєрідною точкою біфуркації в кар’єрі самого гурту, але й опинився в авангарді популярної музики початку і середини 2010-х. У цій статті рубрики #платиновий_диск ми спробуємо розібратися, що допомогло Arctic Monkeys стати одним з найпопулярніших рок-гуртів десятиліття і як успіх «AM» допомагає нам зрозуміти «десяті».
Короткий контекст
Альбом «AM» зробив Алекса Тернера, Ніка О’Мейлі, Джеймі Кука та Метта Хелдерса (доти маловідомих поза межами Великої Британії) хедлайнерами практично кожного фестивалю на планеті. Він посів перше місце у чартах Великої Британії і ще в десятьох інших країнах, потрапив в топ-10 ще 15-х державах (включно з США). Станом на травень 2018 року було продано майже три мільйони платівок «AM» по всьому світу.
Після релізу «AM» отримав чудові відгуки критиків у Великій Британії і по всьому світу. NME дав платівці оцінку 10/10, редактор Майк Вільямс назвав його “безперечно найкращим альбомом в кар’єрі” Arctic Monkeys. Протягом першого тижня тільки у Великій Британії було продано 157 329 дисків. До речі, це ще й найбільш комерційно успішна вінілова платівка останнього десятиліття — станом на травень 2018 року у Великій Британії було продано 73 тис. її копій.
[Тримаємо руку] на пульсі сучасних тенденцій
Arctic Monkeys має свою британську інді-історію потрапляння в світ музики. Вони випускали пісні на MySpace, роздавали перехожим на вулиці диски з цими ж піснями, записаними на інді-лейблі Domino Recording Companу. На ньому, до речі, записані всі їхні альбоми.
Дебютний альбом «Whatever People Say I Am, That’s What I’m Not», що вийшов згодом, став платиновим шість разів — лише протягом першого тижня після релізу було продано 360 тис. дисків. Зрештою, це не єдиний британський інді-гурт, що став таким успішним, обравши подібний шлях. Таким же чином The Smiths завоювали аудиторію, записуючись на незалежному лейблі Rough Trade, а Oasis стали найбільш затребуваним британським колективом в середині дев’яностих після виходу «Definitely Maybe» на «Creation Records».
До речі, про Oasis. Arctic Monkeys виросли під впливом манчестерців, і в перші роки існування групи надихались саме їх творчістю. Обидва колективи об’єднувала любов до бітлів. Проте у перших двох альбомах музика Arctic Monkeys більш швидка та уривчаста, подібна за звучанням до молодих на той момент The Strokes і The Libertines. Наслідування минулого відчутне у сюрреалістичних і багатослівних текстах Тернера; на це, за його ж словами, вплинула творчість Джона Леннона.
Нульові позначились масовою діджиталізацією суспільства, це не могло не вплинути на музику. Зросла кількість виконавців, а з нею і конкуренція. У цей час не тільки мейнстрімна, але й інді-музика (ще істотніше порівняно з 1990-ми) йде від гітарних мелодій в бік їх зменшення або зовсім на користь діджейського пульта і синтезатора. The xx, Alt-J, Hot Chip помітно розмили кордони стилів та напрямків. Хіп-хоп перестає бути маргінальним жанром в дусі Public Enemy і NWA і стає загальнодоступним завдяки реперам на кшталт 50 Сent і Каньє Веста. Тема звернення до «золотого минулого» в музиці, наслідування блюзу, психоделії або глему (як, наприклад, у випадку з Temples) або занурення в сучасність, наповнену електронікою та бітами (як це зробили The Neighbourhood) актуальні для молодих виконавців дотепер.
Arctic Monkeys це також не оминуло: приміром це третя, більш психоделічна платівка «Humbug», ретро-проєкт Тернера і Майлза Кейна The Last Shadow Puppets або обережне наслідування сучасних тенденцій на «Suck It and See». Зрештою, маятник хитнувся в бік актуальності. Тернер, без сумніву, викликав сум’яття серед більш консервативних елементів своєї фан-бази, коли він сказав в інтерв’ю NME, що Arctic Monkeys спробували зробити альбом, який звучав би «інакше, ніж чотири хлопці, які грають в одній кімнаті одночасно».
У підсумку, «AM» зазвучав ударами по великому барабану Метта Хелдерса, подібно хіп-хоповим бітам, його ж фальцетом на бек-вокалі, що переходять в лаконічний, але чіткий гітарний риф, який врешті-решт вводить в композицію низький і замислений вокал Тернера. Ця формула виявилася найбільш успішною для синглу «Do I Wanna Know?» — кількість його прослуховування на YouTube на даний момент перетнула позначку в 1 мільярд. Хоча більшість пісень на альбомі в одному стилі, за рахунок яскравих рифів вони уникають одноманітності (прикладом тому є «R U Mine?», «Snap Out of It», «Why’d You Only Call Me When You High?»). Тут є також композиції, близькі до двох останніх альбомів («Mad Sounds», «Fireside»).
Поєднання сучасності і ретро
При всьому сказаному вище, Arctic Monkeys не перетворилися цілком в модну електронну або хіп-хопову оболонку. Музично вони все ще залишалися гітарною групою. На живих виступах потрібні ефекти, що імітують діджейський пульт або синтезатор, відтворювали, окрім ударних, також інструменти Тернера, О’Мейлі і Кука. Тернер при цьому продовжив співати баритоном, йдучи наперекір тенденціям збільшення частки високих чоловічих голосів в мейнстрімній музиці (наприклад, як у Childish Gambino або Джастіна Тімберлейка).
Але першочергово стиль ретро став частиною іміджу. Чорно-білі строгі костюми, сорочки, шкіряні піджаки, краватки, начищені туфлі, сонячні окуляри і зачесане наперед волосся з тонною бріоліну, яке дещо нагадує зачіску Елвіса Преслі, виглядали анахронічно, але водночас стилізовано під монохромну колористику альбому. Таке поєднання минулого і теперішнього однаково привертало увагу аудиторії, відкритої до будь-якої популярної музики, та «гурманів», що скептично ставляться до сучасного. До того ж, в 2013 вже мало хто з виконавців випускав альбоми на вінілі, але рішення гурту розповсюдити реліз на цих фізичних носіях, як було зазначено на початку статті, повністю окупило себе.
Мінімалізм — джерело нової естетики
Звичайно ж, мінімалістичне мистецтво — це не винахід 2010-х. Мінімалізм став набирати популярність приблизно з початку 1960-х. Щоправда, тоді мистецтво, яке зараз називається мінімалізмом, спочатку позначалося відразу декількома термінами: мистецтво ABC, буквалізм, первинні структури, специфічні об’єкти, редуктивне мистецтво. Однак минуле десятиліття дало нове життя цій течії — в першу чергу в сфері дизайну, коли в тренди увійшли однотонні стіни, мінімум меблів та декору в кімнаті або квартирі. У цьому культурному повороті вбачають декілька причин, серед них — фінансова криза 2008 року, під впливом якої багато хто став жити більш ощадливо, зростання мобільності молоді та поширення екологічного способу життя. У будь-якому разі, 2010-ті в цьому сенсі явно контрастують з 2000-ми, які тяжіли до строкатості, дрібничковості та яскравості.
Мінімалізм згодом також поширився на одяг, графічний дизайн і мистецтво в цілому. Таким чином, «AM» вигідно вписався в актуальний порядок денний. Біла радіохвиля на темному тлі — цього виявилося достатнього для того, щоб обкладинка альбому стала більш тиражованою, ніж назва групи. До слова, інші візуальні об’єкти також намагаються слідувати гаслу «менше = більше»: подібним до обкладинки став новий варіант логотипу Arctic Monkeys, відеоряд в музичному відео «Do I Wanna Know ?» обігрує ідею радіохвилі, кліпи на «One For The Road» і «R U Mine?» зняті в монохромній стилістиці.
Цифрові новації: смартфони і Tumblr
Якщо ще в 2009–2010 рр. у більшості функціонал телефонів обмежувався базовими опціями, плеєром, фотоапаратом та іграми, то ближче до 2013 користувачі почали переходити на смартфони та IPad, які стали нагадувати маленькі комп’ютери. Це спричинило сплеск поширення стрімінгових сервісів, музичного та відео-контенту. Уже популярний тоді YouTube став важливим для ЗМІ, музичних фестивалів та кіновиробників; маловідомий в нульових сервіс Spotify в десятих замінює плеєри, а Netflix, створений як інтернет-прокат DVD, стає компанією зі створення фільмів і серіалів, які транслюються онлайн.
Технологічні змін вплинули і на популярність Arctic Monkeys — все частіше записи з концертних лайвів з’являються не тільки на телебаченні, а й на YouTube. Практично у кожного глядача на концертах з’явилася можливість зробити фото або зняти відео з групою, завдяки чому потенційно гурт можна побачити онлайн практично у будь-якій країні.
Зрештою, занурившись в мейнстрім, Arctic Monkeys також стали героями інтернет-культури, зокрема на Tumblr. Ця мережа мікроблогів швидко підхоплює ідею мобільних додатків, тому так само, як і Spotify, не найбільш відома в нульових соцмережа збирає велику аудиторію авторів — переважно з середовища молоді. Завдяки спрямованості Tumblr на візуальний контент і естетизацію, лаконічний стиль «AM» став джерелом натхнення до створення варіацій цього образу у вигляді аматорських арт-робіт, відокремивши естетику п’ятого альбому Arctic Monkeys від гурту. Навіть якщо ви ставитеся до Tumblr негативно, не можна не визнати його вклад в зростання популярності колективу і відображення культурних інтересів початку 2010-х.
Наші сторінки в мережі:
