“Queen II”: як другий альбом Queen визначив їхню подальшу кар’єру
Tania Osadchuk special for Legio Historica
Queen належать до тієї невеликої когорти музичних колективів, чиї пісні та альбоми потрапляють в чарти через майже 30 років після смерті класичного вокаліста, неодноразово з’являються в саундтреках до фільмів та серіалів і широко відомі не тільки в Західній Європі і США, але і на пост-радянському просторі. Фільм «Богемна рапсодія» 2018 р. підняв цю популярність ще більше, і тому на даний момент Queen — гурт, що не потребує представлення. Може здатися, що його образ і постійні дискусії навколо нього тривають завдяки найбільш відомим хітам, на кшталт «We Are the Champions» та «I Want to Break Free», але в історії цієї групи існують також маловідомі сторінки, які зіграли не меншу роль в становленні. До таких належить другий альбом — «Queen II», що вийшов в 1974 році, містить всього один сингл і, до того ж, був проігнорований в байопіці. Сьогодні ми розберемо, чому ж ця платівка важлива для історії Queen.
Багатоголосся та інші музичні експерименти
Поява візитної картки групи, «Bohemian Rhapsody», аж ніяк не була випадковістю. Накладання десятків різних вокальних та інструментальних доріжок одну на іншу, з’єднання, на перший погляд, погано сумісних стилістично партій, приправлених містичною лірикою — все це було в багажі Queen до виходу четвертого альбому «A Night at The Opera» в 1975 р. При цьому «Queen II» на нього вплинув істотніше, ніж однойменний дебютник або третій «Shear Heart Attack», де на першому тільки починали проявлятися риси експериментального підходу, а інший був розрахований на більш широку аудиторію. Перш за все, передвісником стала шестихвилинна композиція «The March of The Black Queen», яку під час запису, як і «Bohemian Rhapsody», спіткала доля прозорої плівки — через численні накладення звуку, складних гармоній і вердикт, що пісню неможливо зіграти наживо (щоправда, група все-таки виконувала на концертах частину з цієї пісні у попурі). І це не єдиний приклад застосування студійних нововведень на «Queen II»: на «Ogre Battle» можна почути гонг і звукові ефекти, а для «The Fairy Feller ‘s Master-Stroke» було застосоване стерео-аранжування з партіями клавесину і кастаньєт. Втім, більш прості композиції також присутні («Some Day One Day», «Nevermore»).
Естетика фентезі та міфології
Зараз це важко собі уявити, але довгий час (особливо на ранньому етапі) Queen не були пошановані музичною пресою. Одним із звинувачень було «наслідування» Led Zeppelin через присутність фантастичних мотивів у піснях Queen, через що ці дві групи часто порівнювали. Чи схожі вони між собою? Led Zeppelin відомі своїми відсиланнями до скандинавської та кельтської міфології. Зокрема, «Immigrant Song» оповідає про Вальгаллу, а в «Battle of the Evermore» об’єднуються мотиви Толкіна і легенд про Короля Артура. Тексти ранніх Queen при цьому все-таки не настільки прозорі, і власне «Queen II» продемонстрував це. Наприклад, на пісню «The Fairy Feller’s Master-Stroke» Мерк’юрі надихнула картина Річарда Дадда з однойменною назвою («Чудова робота казкового лісоруба»), котра знаходиться в лондонській галереї Тейт. На картині зображені численні казкові персонажі, які прийшли подивитись, як казковий лісоруб звалить горіхове дерево для нової карети Маб — королеви фей в англійському фольклорі.
У «White Queen (As It Begаn)» і «The March of the Black Queen» події відбуваються в казковому світі, однак не подані конкретні символи, за якими можна було б упізнати конкретний сюжет. З приводу «Seven Seas of Rhye» також немає певності, чим же є «Rhye» — місцем, повністю вигаданим Мерк’юрі, або ж фантазією, натхненної міфологією народу парсів, до яких, як відомо, належав Фредді. У будь-якому випадку (хоча ранні Queen, як і Led Zeppelin, були схильні до фентезійності) лірика Queen ґрунтується переважно на оригінальних ідеях і меншою мірою на конкретних відсиланнях.
«Queen II» як єдине ціле
Більшість альбомів, як правило, переважно є вибірками різних композицій, записаних в певний проміжок часу, ніж поєднаними між собою творами. Це характерно і для більшості альбомів Queen, але не для «Queen II». Незважаючи на те, що альбом не був заявлений як концептуальний, в оригінальному виданні існує смисловий поділ сторін дисків на «Білу», написану Браяном Меєм (і Роджером Тейлором на «The Loser in the End») і «Чорну», за авторством Фредді Меркьюрі. Фотографії музикантів, одягнених у чорне і біле, були відповідно розподілені на ярликах дисків.
Але головне те, що більшість пісень на альбомі скріплені між собою музично. Інструментальна «Procession», що стоїть на початку трек-листу і записана як марш, немов є вступом до основної частини платівки. Закінчення попередньої пісні є початком наступної: так пов’язані «Father to Son» і «White Queen (At It Began)», «The Fairy Feller’s Master — Stroke» і «Nevermore», «The March of the Black Queen» і «Funny How Love Is». Хоча все ж музично дещо випадають «The Loser in the End» і «Seven Seas of Rhye», це не руйнує загального враження.
Фредді Мерк’юрі — повноцінний автор пісень, а Браян Мей — вокаліст
Як і Queen на британській і світовій музичній арені, Фредді Меркьюрі не завжди займав домінуюче місце в групі. Як відомо, поява Queen стала результатом почасти розпаду іншої групи — Smile, в якій перебували Браян Мей і Роджер Тейлор. Фредді був швидко оцінений належним чином як вокаліст і одночасно почав працювати над матеріалом для однойменного альбому. Проте, записаний уривками, подекуди нерівний і не успішний комерційно «Queen» не міг сповна охарактеризувати ні образ групи, ні образ Мерк’юрі. При цьому вже на «Queen II» Фредді під авторство була віддана ціла половина альбому — як кількісно, так і концептуально — і єдиний сингл був створений саме ним, що яскраво засвідчило про його роль в групі.
Браян Мей в той же час, залишаючи ще з часів Smile за собою роль одного з головних авторів, на «Queen II» виходить за рамки гітариста і композитора і вперше з’являється як вокаліст на «Some Day One Day». Пізніше він буде не один раз виконувати лідируючий вокал — наприклад, на «She Makes Me (Stormtrooper in Stilettoes)», «’39», «All Dead, All Dead», «Leaving Home Ain’t Easy» і низці інших пісень.
Глем і фемінність
У зовнішньому вигляді ранні Queen істотно відрізняються від пізніх завдяки макіяжу (найбільш актуальному для Фредді), довгому волоссю, а також атласним і ажурним сценічним костюмам. Все це під терміном «глем-рок» мало актуальність на початку 1970-х після зростання популярності T- Rex і Девіда Боуї. Витоки глему в образі, закладені при створенні «Queen», стали окресленим бурлескним сценічним образом під час «Queen II». Його обкладинка — одне з найвідоміших фото групи, але асоціюється більше з «Bohemian Rhapsody», а не з самим альбомом, оскільки воно було використане під час зйомок кліпу. Фотографія був зроблена Міком Роком та натхненна кадром з Марлен Дітріх з фільму «Шанхайський експрес». Фото також є частиною промо до «Чорної» сторони, і, відповідно, в схожому стилі були створені знімки для «Білої».
Зовнішній вигляд, що виріс з «Queen II», принесе успіх з наступним альбомом «Shear Heart Attack» і проривним синглом «Killer Queen». З видозмінами він проіснує до «A Day at the Races», визначивши таким чином імідж ранніх Queen.
Наші сторінки в мережі:
