Війна на полі спадщини. Що далі?
Nadiia Kravchenko
На нашій сторінці в телеграмі ми зазвичай публікували різні новини та думки представників нашої команди на тему, що ж там коїться в сферах історичної науки та нашої культури. Останнім часом там було чимало різних новин про руйнування та шкоду, якої зазнала наша культурна спадщина за останній місяць. російські загарбники діють як терористи, цілеспрямовано нищать усе, що зустрічають на своєму шляху, і це стосується навіть церков, що перебувають у користуванні УПЦ МП. Зараз наша команда готує дещо цікаве, тематичне і в дусі нинішнього часу, а поки що зробимо пост-дайджест на тему, як в Україні нині намагаються зберегти культурні надбання та документують втрати.
- Варварство. Музеї
Перше, що спадає на думку, коли бачиш новини про українські музеї та пам’ятки, які опинилися в епіцентрі військових дій. Зараз ми достеменно знаємо про те, що були знищені будівлі краєзнавчого музею в Охтирці та художнього імені А. Куїнджі у Маріуполі. Втрат зазнав музей у Іванкові, звідки вдалося врятувати картини Марії Примаченко, але не факт, що рідкісні поліські ікони… Поруйнована брама чудового музейного комплексу у Тростянці. Поки що немає інформації про ступінь збереженості його зібрання, але оскільки місто вже звільнене, чекатимемо. Те саме стосується й Ірпінського краєзнавчого.
Лишається тільки сподіватись, що працівники понищених музеїв встигли сховати бодай найцінніше у музейні підвали, тоді можливо щось вціліло (принаймні під час світових воєн іноді це працювало). Ситуація ускладнюється тим, що часто наші музейні збірки не оцифровані, Мінкульт чи місцеві органи влади не завжди можуть визначити збитки. Та й музейні працівники не обраховують регулярно суми, яких вартують од.зб., не кожна пам’ятка має бодай свою картку — просто через брак працівників, які могли б це робити.
Маріупольський художній мав відносно невелику мистецьку збірку, проте її частиною були полотна Тетяни Яблонської та Миколи Глущенка — українських класиків, картини яких високо оцінюють музейники, мистецтвознавці та колекціонери. У ймовірно повністю втраченій музейній збірці було полотно Івана Айвазовського. Тут варто додати, що на території анексованого росією Криму є меморіальний музей художника, і кілька років тому йшлось про те, що оригінали картин Айвазовського звідти вивезені на материк, експонуються копії. Чи відповість колись за все, що відбувається вже 8 років, агресор — питання відкрите, однак Мінкульт збирає таку інформацію і збирається судитись.
Наразі неясно, в якому стані музейні збірки в тих населених пунктах, де зараз вештаються окупанти, і чи не хочуть вони прихопити з газонокосарками, шубами і айпадами ще щось блискуче музейне. З музейних сторінок у соцмережах неясно, що там нині в Бердянську чи Мелітополі. Грабунку зазнала Садиба Попова — палацовий комплекс у Запорізькій області, про що ми згадували у нашому інстаграмі.
Важливо, щоб музейні працівники на таких територіях були принаймні у відносній безпеці. Ще нещодавно окупанти викрали очільницю Мелітопольського краєзнавчого Лейлу Ібрагімову, яка є депутаткою, але пізніше після скандалу відпустили. Як буде далі, складно сказати. Серед авторів легіо є музейні працівники, тож ми, звісно, вболіваємо і переживаємо за своїх колег.
2. Плани відбудови, оновлення і ще про втрати
Сергій Лаєвський, очільник Чернігівського історичного музею, і нині лишається в місті, оберігаючи ввірені зібрання, та старається забезпечувати діяльність закладу. І не тільки він. Пошкоджень зазнала філія музею, військово-історичний відділ. На щастя, більшу частину експозиції демонтували і сховали, проте щось просто не встигли. Іронія долі — постраждав відділ експозиції про місцевого льотчика, учасника ІІ Світової. Пан Сергій зазначив, що в акурат у лютому науковці підготували план реекспозиції для цієї філії, де через брак фінансових ресурсів доти був відчутний чіткий дух соціалізму. За його ж словами, і в головній будівлі по закінченню військових дій будуть нові експозиції. В травні минулого року було помітно, що раніші зміни торкнулись відділів про ХХ ст., а решта потребувала оновлення і принаймні нового етикетажу. Тепер так і буде, схрестимо пальці.
Гірше ведеться чернігівському архіву СБУ, де днями з вини окупантів сталася пожежа. Повідомляється, що в ньому зберігались справи чернігівців, які стали жертвами репресій 30-х рр. Справи мали передати до новоствореного архіву в Києві, але ж протягом 2020–2021 рр. на нього не виділяли кошти, і тільки на 2022 врешті щось було заплановано. Схоже, тепер нащадки постраждалих чернігівців не зможуть дізнатись правду про своїх рідних…
Пожежа в чернігівському архіві підняла питання про необхідність планування нових будівель для таких установ, або принаймні про оновлення системи протипожежної системи. Тому що окупанти намагаються звільнити наших громадян не лише від їх житла, шкіл, садочків і поліклінік, в які ходять їх діти та онуки, а й від права пам’ятати, ким вони є. І якщо читаючи новини про спалення підручників з історії України просто хочеться зробити жест рука-обличчя і пошукати фото з Німеччини 30-х, то втрати архівних документів безповоротні.
3. Захисні заходи та оновлення музейних збірок
Зворушлива історія відбулась у Здолбунові на Рівненщині. Зв’язкова УПА, 91-річна Любов Погонюк, передала волонтерам свою сукню для плетення маскувальних сіток. Свого часу вона пошила її на засланні у Воркуті. Нині плаття стало частиною зібрання Національного музею історії України у ІІ Світовій війні, а про пані Любов пишуть не лише історики і музейники, а й навіть модні оглядачі.
Це, звісно, не єдине таке оновлення музейних збірок, тож зробимо спеціально вибірку археологічного плану. У Києві під час будівництва оборонних укріплень на Оболоні співробітник МАН Євген Пащенко знайшов зуб викопної акули віком близько 50 млн.років. Зуб вирушив до музею і стане частиною спеціальної експозиції. Уламки горщика ХVІІІ ст. знайшли наші військові у межах Чернігова, дбайливо зібрали їх і передали до згаданого вище музею. Під час створення оборонних укріплень в Дніпрі, наші захисники знайшли ліпний горщик епохи ранньої бронзи та людське поховання, та передали артефакти до історичного музею імені Д. Яворницького. Науковці збираються провести на цьому місці додаткові дослідження, вже по закінченню військових дій.
У Дніпрі, як і в Одесі, нині намагаються укріплювати мішками з піском місцеві пам’ятки. В останні дні кампанія з укріплень дісталась Києва, тож скіфські воїни не лише біля Дніпровського історичного, а й біля НМІУ тепер захищені.
4. Пам’ятки. Не менш промовисто
Серед новин, що з’являлись на нашому каналі, були й ті, що стосуються руйнувань, завданих храмам. Успенський собор у Харкові, Святогірська лавра на Донеччині, дерев’яні церкви ХІХ ст. на Київщині та Житомирщині… Їх перелік, на жаль, тільки збільшується, у списках постраждалих споруд — лютеранські кірхи, синагоги, мечеті; є випадки вбивств та викрадень священнослужителів. Днями список поповнився церквою 1879 р. будови у с. Лук’янівка на Київщині, по якій прицільно вистрілив російський танк. Окупантам, звісно, було байдуже на те, що місцева парафія належала до УПЦ МП. Після руйнувань Святогірської лаври, де, подейкують, у 2014 р. ховався терорист Гіркін-Стрєлков, якось і не дивно.
Пошкоджено вже чимало симпатичних старовинних будинків, що мали статус пам’ятки архітектури. Ми нині не можемо сказати, як будуть їх відновлювати, чи що буде на їх місці. Знаючи, яким є ставлення до нашої спадщини — не факт, що буде бажання і кошти, як у мешканців та влади повоєнної Варшави.
Руйнувань зазнали навіть меморіали, створені в пам’ять про жертв ІІ Світової. Серед них ізюмський Меморіал Слави, братська могила на Донеччині, Менори в пам’ять про загиблих євреїв на Харківщині та в Бабиному Яру у Києві. Окупантам не дають спокою ні живі, ні мертві. Та й що вже казати, сам факт того, що ми маємо свій варіант історичної пам’яті і свою ідентичність.
Кількість споруд, що зазнали руйнувань, вже більше сотні. Мінкульт збирає відповідну інформацію, щоб потім подавати до суду та вимагати від росії відповідні компенсації. Здається, в ЮНЕСКО буде ще багато роботи, але оскільки преценденти позитивних рішень вже були, сподіваємось на краще.
Колаж з храмами позичили з новини від уп
5. А що там у паралельній реальності?
The Village-росія поспілкувалась з музейниками для тематичного репортажу про те, як санкції вплинули на російські музеї. Тут чимало всього різного — “о Боже, не ясно, як ми робитимемо виставки наступного року”, “о який жах, ми не зможемо видати каталог, тільки буклетик”, і далі за списком. Аналітики причин, чому все це стало можливим, чому Захід такий “ображений”, звісно ж, немає, найлегше пояснити все якоюсь там “русофобією”. Погані новини — здається, Чайковський і Достоєвський цього разу не допоможуть. До речі, поцікавтесь їх походженням, угу.
P.S. наразі складно сказати, скільки часу та коштів знадобиться нашій сфері культури для того, щоб прийти до тями після завданих руйнувань. Додаймо ще й той факт, що такі установи в нас зазвичай і так фінансувались за залишковим принципом. Найбільше, мабуть, варто сподіватись на самих музейних працівників, які, працюючи за ідею, зараз ризикують собою, рятуючи нашу спадщину. Страшна війна, яка нині триває, це війна не лише з нами. Це війна проти нашого минулого і нашого майбутнього.
Вже зараз можна побачити якісь прекрасні коментарі в стилі “ну що ви пишете про якісь там цінності, стільки людей загинули, а ви…”. Загибель наших громадян, катування, каліцтва, випадки насильства, грабунки — це жахливі злочини. Треба зробити все можливе для підтримки постраждалих, документувати їх свідчення і судитись з державою-терористом. Те саме стосується нашої спадщини, яку ми отримали від минулих поколінь і маємо передати нашим дітям та онукам. Тому що вона є промовистим свідченням нашої ідентичності, яку хочуть знищити, аби потім нав’язати нам чуже дуте вєлічіє і використати наших людей в якості гарматного м’яса. Це уже відбувається. Зверніть увагу, в якої кількості окупантів українські прізвища…
Підписуйтесь на наші сторінки в мережі:
А ще ви можете подякувати нам на патреоні :)
