“Даремно сумувати в горі, здаються божевільними радіння, коли над головою навис меч”. Правила життя Василя Стуса
Nadiia Kravchenko, 4/09/2020
35 років тому, 4.09. загинув відомий поет та дисидент Василь Стус. Доля його останньої збірки, як і обставини смерті — досі таємниця. Перепоховання Василя Стуса відбулось завдяки зусиллям української інтелігенції і перетворилось на масштабну акцію під блакитно-жовтими прапорами, хоча у 1989 р. за таке ще можна було втратити роботу… Але людей це вже не спиняло.
Сміливий ідеаліст, поет не боявся публічно говорити про соціальні та матеріальні проблеми в СРСР, псевдосоціалізм, порушення прав людини, тоталітарну психологію, замовчування репресій 30-х, приниження політв’язнів у таборах, колоніальні комплекси українців і ще багато чого іншого. Боляче усвідомлювати, але деякі речі, які він критикував, досі не продискутовані в нашому суспільстві, а кількість свідків секти смачного морозива лишається значною.
Ми рекомендуємо читати повністю Стусові «Записки з таборового зошита», листи П. Шелесту, А. Малишку і синові Дмитрові Стусу, поцікавитись “Справою Василя Стуса”, а поки що скорочено наводимо деякі цитати поета.
1️. Дурень думкою багатіє — вкрай гидка приказка. Такі дурні, що багатіють думкою, — літають перші в космос, пускаються з Магелланом довкола світу, йдуть на багаття з Джордано Бруно… Дурнями не бояться бути лише мудрі.
2️. Коріння нації тільки в селі, а «хуторянським» народом ми довго не проживемо. Міста русифіковані, армія теж. Українське стає синонімом відсталого, неглибокого, примітивного навіть. Люди хизуються незнанням рідної мови, і це стало нормою.
3️. Не можна говорити вголос ні про українських істориків ХІХ ст., немає першокласних письменників. Усі мовчать. Маємо тільки прозу колгоспних підлітків — один співучіший за другого, один солодший за другого. Типова колоніальна література-забавка.
4️. Ратуючи за тісний зв’язок літератури з життям, ми прагнемо тримати читача подалі від правди… Ще будучи аспірантом, читав лекцію про сучасну літературу на заводі «Точприлад». Робітники запитували: «Когда в нашей литературе будет реальность?». Переважно цього не питають. Просто читають зарубіжну.
5️. Партторг АН УРСР сказав мені: «людей, які ратують за чистоту української мови, ми не арештовуємо». А ще поцікавився, чому мені не байдуже до селян, які живуть без паспортів і працюють за копійки. Адже живу в місті.
6️. Якось на зміні шахта на Колимі нам не видали респіраторів. Я єдиний запротестував, бо це порушення техніки безпеки. Мені запропонували видати персональний. Відмовився, був покараний за страйк.
А респіратори знайшлись. Для всіх.
7️. Втішає польська нескореність радянському деспотизмові. Там (1982) режим наважився боротись з народом поліційним тиском, виявивши свою деспотичну суть. Після Польщі вірити в московські ідеали може тільки дурень та негідник.
8️. B СРСР найбільша свобода — це свобода раба. Якому байдуже, де мовчати, байдуже, де хвалити начальника, де брехати — про себе, про оточення, про життя… А рабство і соціалізм — це поняття полярні. Їх поєднати нікому не вдасться.
9️. Я намагався говорити про обов’язок кожної радянської людини боротися і захищати демократію, соціалізм, справжнє революційне ленінське вчення. А сирена гуділа. Сирена гуділа, не давала говорити… (Про скандальну прем’єру «Тіней забутих предків»)
10. Найбільші закиди на мою адресу приблизно такі: «Как ты смеешь быть не таким, как мы?»
P.S. цей пост вже має статус архівного. Сумарно на нашому каналі в телеграмі та сторінці у фейсбуці, станом на 21.09 його переглянули більше 8 тис. чол.
Наші сторінки в мережі:
