Культура, мистецтво і Ґаз. 5 п’єс, які поставив Лесь Курбас
Nadiia Kravchenko, 26/02/2020
25 лютого є днем народження двох відомих в українському мистецтві осіб — Лесі Українки та Леся Курбаса. Вже трохи запізно, але позаяк нині нові двадцяті, а серед трендів нового століття стиль баухаус, а ще скоро вручення театральних премій, то чому б не поговорити якщо не про українську літературу, то хоча б про авангардний український театр? :)
- Експресіоністичний “Ґаз”
Ця п’єса, написана німецьким драматургом Георгом Кайзером на початку 20-х, була дуже популярною в Європі. А оскільки українські авангардні митці дивились в бік Заходу, гріх було пропустити такий тренд. Події відбуваються в недалекому майбутньому на заводі, що забезпечує енергією індустріальне суспільство; на ньому стається вибух, гине величезна кількість людей. Особисті конфлікти з класовим присмаком, аскетичні декорації, символізм в костюмах, катастрофа, відсторонено змальована мовою танцю… Українське мистецтво до початку епохи соцреалізму і репресій було революційним і яскравим. Все це не лишало байдужими глядачів, що лишили про побачене численні відгуки.
2. Трагічний “Джиммі Гіґґінс”
Це історія американського робітника, який втратив свою родину через вибух на заводі, опинився на фронтах І Світової, потрапив до Архангельська і через тортури під час арешту збожеволів. П’єса була постала на основі однойменного роману американського письменника Ептона Сінклера. Курбас створив на основі цього твору цілий кіносценарій, описавши репліки, звукові ефекти, кінокліпи, довжину пауз… Сценарій був виданий окремою книжкою. Частиною декорацій були величезні стільці, на яких в одній зі сцен герої вистави, будучи уособленням країн-учасниць війни, виголошували репліки. Цікаво, що Курбас для цієї сцени запозичив традиції українського вертепу, що виражалось в статичності акторів-ляльок.
3. Некласичний “Макбет”
Класика також приваблювала Курбаса. “Макбет” заграв новими барвами у буквальному сенсі цих слів — у виставі була використана яскрава різнокольорова підсвітка. Декораціями стали величезні щити, що рухались, на них було написано місце дії — це була алюзія на театр шекспірівських часів, коли місце дії позначалось табличкою. Новацією було і те, що актори прямо на сцені входили і виходили з образу, для кращого усвідомлення глядачами контрасту станів героїв.
4. Іронічний “Мина Мазайло”
Микола Куліш був чи не найвідомішим українським драматургом 20-х, його твори пізніше потрапили під заборону… Проте нині тьотя Мотя з її “лучше бить ізнасілованой, чєм українізірованой” стала хрестоматійним персонажем, уособленням носія комплексу меншовартості. Для вистави була створена “космічна сценографія” — декорації були натхненні ідеями Ейнштейна, а ще мали на меті спонукати глядача задуматись, який вплив чинять дії людини на її майбутнє. Уривчасті, стандартизовані репліки акторів були іронією Курбаса, спрямованою на тогочасних театральних критиків, чиї рецензії на вистави “Березоля” були насичені ідеологічними штампами. Радянський новояз ще не став панівним…
5. “Алло на хвилі 477!” чи “Великий Гетсбі” по-харківськи
Урбаністична сатира на харківські двадцяті, з танцями і джазом у формі легковажного естрадного ревю. Харківська радіохвиля 477 була одним з репрезентантів модерної міської української культури. Такою мала би бути і ця вистава… Проте збереглись лише фото і частина сценарію, а ще нещодавно віднайдена партитура, створена свого часу Юлієм Мейтусом. Частину слів до неї написав Марк Йогансен. Ритми популярної музики, американські впливи, і… українські коломийки — а все для того, щоб сучасна вистава ще й рекламувала традиційну українську культуру. Костюми до вистави створив Вадим Меллер, хореографію для першої та третьої дій — чеська балерина Ервіна Купферова, до другої — ще один режисер “Березолю” Борис Балабан.
Що було далі, добре відомо… репресії, розстріли, Голодомор. Буремні харківські двадцяті скінчились трагічно. Ми ж радимо подивитись фільм “Будинок “Слово”, аби відчути атмосферу тих часів, коли стало не до танців і джазу і зрозуміти, чому деяким людям ці веселощі були не до смаку. А ще прочитати “Україну чи Малоросію” Миколи Хвильового — в цьому тексті чи не найкраще видно колосальну різницю між провідниками модерної української культури, зіркою якої у т.ч. був Лесь Курбас, та її вузьколобими критиками, хай і з купою регалій від влади.
P.S. всі фото для посту були зроблені його авторкою на виставці про Леся Курбаса в Мистецькому Арсеналі, восени 2018 року. До речі, в рамках виставки було реконструйовано музику першого українського джаз-мюзиклу, послухати її можна тут.
Наші сторінки в мережі:
