Незалежність, таємничість, відвертість: п’ять фактів про PJ Harvey
Tania Osadchuk
Поллі Джин Харві — більш відома як PJ Harvey — гуру мультиінструментальної музики. Вона не тільки самостійно записує велику частину партій для своїх пісень, але також багато співпрацює з іншими музикантами — Ніком Кейвом, Маріанною Фейтфул, Марком Ланеганом. Окрім того, ви, напевно, чули її пісні у серіалах «All About Eve» або культовому «Peaky Blinders», а також у таких стрічках, як «What Is This Film Called Love?», «Cradle Will Rock». Проте, Поллі все ще залишається в тіні історії західної музичної індустрії, навіть на фоні таких відомих андеграундних виконавців, як Френк Заппа або Sonic Youth. Ми вирішили подивитися на творчість Поллі Харві детальніше і розібратися, чому варто частіше згадувати про неї, коли йде мова про найвпливовіших західних рок-зірок.
1. Поллі поза мейнстрімом
У 1990-х британська сцена за кількістю нових жіночих імен проявила себе менш яскраво, ніж американська. Наприкінці 1980-х — початку 1990-х сформувався окремий про-феміністський рух «riot grrrl», що бере початок з штату Вашингтон, а саме Сіетла на навколишніх міст — епіцентру зародження гранжу. На чолі руху стояли гурти Bikini Kill, Bratmobile, Heavens to Betsy, що займалися не тільки написанням музики та грою на концертах, а й проведенням тематичних феміністських фестивалів, випуском зінів, проведення семінарів. У США було також чимало груп, які не асоціювали себе з «riot grrrl», але складаються (повністю або в переважно) з жінок і підтримували в тому чи іншому вигляді феміністські ідеї — Babes in Toyland, Hole, Sleater-Kinney, L7.
У Британії ж повністю жіночих гуртів або тих, де жінки становили більшість, у рок-музиці в цей період було відверто небагато; найвідоміші з них — Elastica та Shampoo. Що стосується колективів, де в складі жінки становили меншість (як правило, на ролі вокалістки або інструменталістки) то їх було помітно більше — Sleeper, Catatonia, Echobelly, Lush, Pulp. Деякі з них, як Elastica та Sleeper, поділяли феміністські ідеї, але окремої ідеологізованої музичної течії в Британії не сформувалося. У цих умовах Поллі Джин Харві виявилася нетиповою персонажкою для обох сцен, оскільки…
2. працювала де-факто як сольна виконавиця
Під час запису двох перших альбомів «Dry» і «Rid of Me» PJ Harvey формально складалася в групі, але починаючи з третього «To Bring Me You Love» продовжила кар’єру в якості сольної співачки, що було рідкістю для Британії — в аналогічній ролі в цей період проявила себе хіба що Шинейд О’Коннор. Незважаючи на те, що преса намагалася зарахувати Харві до «riot grrrl», сама співачка відмовлялася асоціювати себе не тільки з рухом, а й з фемінізмом у цілому.
3. відчутно вплинула на сучасну музику, але водночас бажана гостя Гластонбері та Рідінгу зазвичай поза чартами
Популярність та вплив на британську музику з Харві також виглядають неоднозначно — вона є натхненницею для великої низки сучасних гуртів і виконавців, на кшталт Bat For Lashes, Warpaint, The Kills, Yeah Yeah Years, Анни Калві, St. Vincent, але жоден з її альбомів не отримав визнання, порівнянного з платівками-«однолітками» її перших альбомів — «(What The Story?) Morning Glory» Oasis, «Parklife» Blur або «Different Class» Pulp.
Музикантка також ніколи не була повністю включена в мейнстрім. Харві має значний список номінацій на музичні нагороди — сім Греммі, вісім Brit Awards. Окрім того, Поллі — єдина виконавиця, що отримала Mercury Music Prize двічі. У той же час її сингли рідко потрапляють в топ-40 і тільки один альбом посів перше місце в чартах — «The Hope Six Demolition Project» в 2016 році.
4. і поза напрямками
Однією з причин такої дивної кар’єри можна назвати факт, що Поллі Джин Харві складно зарахувати до конкретного напряму або руху. Окрім уже згаданих «riot grrrl», творчість Харві 90-х співіснувала паралельно з брітпопом та «Cool Britannia» — кампанією, спрямованою на підтримку англійської музичної сцени, що мала також валлійські і шотландські аналоги, і американським гранжем, що повністю поглинув чарти Великої Британії. Проте, Харві не була до них близька ані територіально — вона виросла в селі Дорсет, далекому від основних музичних центрів — Манчестера, Лондона, Единбурга, ані з точки зору музичних впливів, оскільки цікавили її блюз, Боб Ділан, Captain Beefheart, Хаулінг Вулф і Том Вейтс, коли у шанувальників інді та класичного року кумирами були The Stone Roses, The Beatles, Девід Боуї або The Smiths.
5. а ще має складну психологічну лірику
Найбільші труднощі викликає те, що співачка відмовлялася від докладної інтерпретації своїх ранніх пісень. Сама вона рідко дає інтерв’ю, але багато її пісень мають відвертий зміст. Якщо звернути увагу на тексти, Харві неодноразово торкається складних тем. Слід згадати, що тривожність і рефлексія, властиві ліриці Харві, не були рідкістю не тільки для британської музики в особі Suede і Manic Street Preachers, а й особливо американської, де гранж і метал зосередили лірику на аналізі психології та почуттів. У Харві психологізм розкривається на прикладі конкретних тем: надмірної влади чоловіків («50ft Queenie»), вбивства матір’ю дитини («Down By The Water»), почуття фрустрації («Dress», «Oh My Lover»), рефлексії гендерної ідентичності («Man-Size») і жіночої сексуальності («Rub Til It Bleeds», «Sheela-Na-Gig»).
З чого краще почати слухати PJ Harvey?
Якщо ви не звикли до експериментальної музики та звучання пісень самої Харві, то почніть з поп-платівки «Stories from the City, Stories from the Sea» (2000), яка відома в першу чергу завдяки впізнаваному синглу «This Is Love». Після цього можете перейти до тихого та спокійного «White Chalk» (2007) або до найбільш сучасного «The Hope Six Demolition Project» (2016). Нарешті, потрібно оцінити класику творчості музикантки — платівки «Rid Of Me» (1993) та «To Bring You My Love» (1995).
Підписуйтесь на наші сторінки в мережі:
А ще ви можете подякувати нам на патреоні :)
