Що не так з Палатою лордів Британії та Сенатом Канади — і як це виправити
Короткий опис від перекладача: Останніми роками верхні парламентські палати Британії та Канади — Палату лордів і Сенат — стрясають скандали, які вчергове запустили дискусію про те, чи взагалі ці законодавчі структури потрібні; а якщо так, то як їх реформувати. Пропонуємо переклад статті 2015 року від журналіста The Atlantic Метта Форда на цю тему.
Минуле літо було вдалим для прихильників парламентської реформи в Англосфері. 26 липня на першій сторінці британського таблоїда [мається на увазі The Sun — прим. перекладача] з’явилися фотографії 69-річного члена Палати лордів Джона Сьюела в оранжевому бюстгальтері, коли той нібито разом із повіями вживав кокаїн. Через два дні він покинув Палату і зіткнувся із кримінальним розслідуванням. За океаном планам прем’єр-міністра Стівена Харпера вчетверте обійняти цю посаду можуть завадити висунуті його соратникам звинувачення в корупції і неефективних витратах бюджетних коштів [на момент виходу статті Харпер ще був прем’єр-міністром, а наразі йому й справді не вдалося зайняти цей пост, оскільки його партія програла парламентські вибори; новим прем’єр-міністром став лідер лібералів Джастін Трюдо — прим. перекладача]; ключову роль в цьому грає судовий процес над сенатором Майком Даффі. Ці скандали підняли спільне для обох країн питання: що слід робити з цими проблемними верхніми палатами?
Почнемо із багатої своєю історією британської парламентської палати. У світі існує дуже мало демократичних країн з такими недемократичними законодавчими структурами. Формально її члени поділяються на Лордів духовних і Лордів світських Британського королівства — архаїчні терміни, котрі позначали високопоставлене духовенство і крупних дворян-землевласників. У реальності ж більшість у Палаті лордів становлять «пожиттєві пери», яким був і Сьюел. Вони призначаються прем’єр-міністром пожиттєво, отримуючи титул барона, який не передається у спадок. В Палаті також засідають 26 єпископів англіканської церкви і 92 спадкових пери з аристократії, що викликає постійне обурення британських лівих. Жоден із членів Палати не є виборним.
Іншим важливим недоліком є розмір. «Маючи в своїх рядах 781 члена з правом голосу, Палата володіє сумнівним титулом найбільшої світової законодавчої структури поза Китаєм», — зазначила недавно The New York Times. (Лише Всекитайське зібрання народних представників, де засідають 2987 делегатів, є більшим за чисельністю парламентом, ніж Палата.) Деякі члени рідко беруть участь в роботі Палати, але користуються своїми парламентськими привілеями. Як пише The Telegraph, 20 перів, які не брали участі в голосуваннях і дебатах, витратили 1,6 мільйонів фунтів.
Незважаючи на ці проблеми, ніхто повністю не знає, що робити із Палатою лордів. Перша значима реформа почалася в 1911 році, коли внаслідок конституційної кризи лорди були позбавлені права вето на рішення Палати громад. Уряд Тоні Блера в 1999 році значно скоротив кількість спадкових перів, однак в той же час залишив контроль за Палатою за «пожиттєвими перами», як Сьюел. Крім того, до 2009 року Палата родів була фактично найвищим судовим органом Об’єднаного Королівства, поки парамент не створив чинний верховний суд. З приходом до влади Кемерона парламентська реформа зупинилася — за винятком закону 2014 року, який дозволив через кримінальні звинувачення позбавляти лордів членства в Палаті, іти членам парламенту у відставку та на пенсію.
Більшість британських виборців погоджуються, що з Палатою потрібно щось робити. Опитування Ipsos MORI в 2012 році показало, що 79 відсотків британців, котрі володіють правом голосу, підтримують «ідею реформи Палати лордів». Але у кожного своя думка на те, що реально треба робити. Перед останніми виборами лейбористи пропонували замінити Палату на виборний «Сенат націй і регіонів», щоб задовольнити регіональні й демократичні потреби. Ліберальні демократи хотіли скоротити кількість членів верхньої палати і зробити її частково виборною. Шотландська національна партія закликала до повної ліквідації Палати лордів. Консерватори — переможці виборів — лише зазначили, що виборна Палата лордів «не є пріоритетом» для поточного уряду.
У Канадського сенату не менше скандалів, ніж в Палати лордів, але набагато менш цікава історія. Він формується за регіональним принципом: 105 місць розділені між конкретними провінціями. Найбільша кількість місць у Квебеку і Онтаріо — по 24. Сенатори призначаються прем’єр-міністром і посідають своє місце до досягнення 75-річного віку. На відміну від Палати лордів, в компетенції якої лише відкладати прийняття закону, Сенат може блокувати рішення нижньої палати і має право законодавчої ініціативи.
Через призначуваність парламентарів і часті скандали з їхньою участю суспільство налаштовано різко проти Сенату в його сьогоднішній формі. Як показало в квітні опитування Angus Reid Institute, 45 відсотків канадців підтримують реформу Сенату, а 41 відсоток виступає за повну ліквідацію верхньої палати. Пропонувалися поправки в конституцію, які зробили б Сенат виборним або дозволили призначати сенаторів регіональним парламентам. Лідер Ліберальної партії Джастін Трюдо [який зараз став прем’єр-міністром — прим. перекладача] підтримав ідею непартійного Сенату і в січні 2014 рокувиключив з партії всіх членів Сенату від лібералів. Нова демократична партія, яка дотримується лівих поглядів і лідирує в соцопитуваннях перед жовтневими виборами [на виборах вона зайняла третє місце, отримавши майже 20 відсотків голосів — прим. перекладача],виступає за повне скасування Сенату.
Бікамералізм [двопалатна система — прим. перекладача] покликаний в кінцевому рахунку урівноважувати скороминущі настрої виборців, тому не дивно, що існуванню верхніх палат іноді чинять опір. «Якщо друга палата не погоджується з першою, то вона конфліктна; якщо вона погоджується, то вона непотрібна», — зауважив аббат Сійес ще під час Великої Французької революції. Деякі британські і канадські конституційні експерти захищають верхні парламентські палати своїх країни, бо ці структури пропонують «тверезий другий погляд» на роботу нижніх палат. У 2008 році уряд Гордона Брауна просував дозвіл затримувати можливих терористів на 42 дні без суду після того, якПалата лордів відхилила його. Канадський Сенат також допомагає збалансувати різні регіональні інтереси, особливо менш заселених західних і приморських провінцій.
Отже, що ж робити? В деяких країнах найпростішим рішенням буде не намагатися створити верхню палату. Греція, Португалія, Південна Корея, Швеція, Туреччина та інші країни ліквідували другі палати; Ізраїль, Ліван і Україна так і не створили їх, отримавши незалежність. Інший англосаксонський світ, очевидно, досяг стабільної парламентської структури, яка урівноважує запити більшості населення і окремих регіонів. У кожного з 50 американських штатів, незалежно від його розміру, є два представники в Сенаті. Австралійці вибирають по 12 сенаторів від кожного з шести штатів і по два сенатори від двох автономних територій. Але й унікамералізм [однопалатна система — прим. перекладача] не чужий Вестмінстерський системі. Нова Зеландія скасувала свою Законодавчу раду в 1950 році, а більшість регіональних канадських парламентів складаються з однієї палати.
Незважаючи на популярність цієї ідеї, реформувати Палату лордів і Сенат буде дуже складно. Уряд Кемерона вже виключив реформу Палати з порядку денного до наступних виборів у 2020 році. Верховний суд Канади минулого року одноголосно вирішив, що серйозні реформи Сенату повинні бути схвалені сімома провінціями, які включають не менше половини населення. (Поточна схема не дає змінити конституцію ні меншості провінції, ні меншості населення.) Повна ліквідація Сенату потребує згоди всіх десяти провінцій, вирішив суд.
Навіть якщо б прихильники реформи могли легко нав’язати свою волю, вони досі дійшли консенсусу про те, як ці зміни повинні виглядати. Виборні верхні палати стануть кроком вперед в розвитку демократії чи зменшать легітимність британської і канадської Палат громад, ставши другою палатою, яка однаково піддана впливу всіх жителів країни? Скасування вирішить питання верхньої палати назавжди чи просто-напросто прибере необхідний контроль за рішеннями нижньої палати? Поки британські і канадські реформатори не вирішать ці проблеми, способи не будуть грати важливої ролі.
Оригінал:http://www.theatlantic.com/international/archive/2015/08/britain-lords-canada-senate-scandal/402125/
Автор: Метт Форд (Matt Ford)
Перкладач: Антон Процюк
